(Диптих)
І
Коли скресає
крига чекання
і біль
так природно
перетіка
в категорію щастя
і м’якшають
скелі молочні
мого материнства
нарешті
Коли пуповина любові
єднає
вона нерозривна
і горе
зі снами про нього
то вже непотрібна
плацента
Усе це є просто
пологи
(не без філософського
Інгредієнта)
ІІ
Останній ступінь відчаю
самотньої жінки – народити
дитину без чоловіка.
«Правда про самотність» // Наталі. – 1998. - №3.
Як треба чисто йти – не збитися б з ноги.
Такі незаймані, такі дівич-сніги…
Іван Драч. «Дівич-сніги».
Відчаєм вагітні матері
із синіми пролісками
синіх прожилок
на набухлих надією
грудях ваших
Із натягнутою тятивою
не торканої коханням
шкіри
Із стегнами, татуйованими
Драчівськими «дівич-снігами»
розтяжок
із очима-іконами,
повними вічної віри…
Щасливі і справжні жінки,
ви життя даєте відчайдушно!
І нехай вас шматують
в цю мить малюки,
нехай акушерки аж
сплескують скрушно!
Усе заживе,
і розквітнуть квітки –
не проліски вже,
а молочні жоржини…
І виростуть з хлопчиків
добрі батьки –
нехай вас надія
на те не покине!
1996р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289428
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.10.2011
автор: Лариса Омельченко