Ми покоління комп'ютерних маньяків
Не застраховані від наркоти й пиятики
Не боїмося діяти і наступаєм
Хвилею матриці, штрих кодів накриваєм
Листів не шлемо, а друкуєм електронки
Курим Parlament, а не якісь там Bondи
Пошлі думки і нецензурна лексика
За нами плаче вся ковбойська Мексика
Ми витрачаєм гроші наших мам
Які кричать: "Не дам! Не дам"
Така понівечина філософія..
Від болю не поможе Ношпа, тільки трохи морфію
Ми продаєм себе й товариша
За кайф і світ придуманих ілюзій
Ми пожимаєм руку, а через секунду - ніж у спину
Крива усмі́шка і брехливі очі, а в лице - слину
Ми терпимо і деколи прощаєм
Коли вже серце розривається від відчаю
Важкий хардкор у кожній жилі
А личка..то такі вже милі!
Що й придертися навіть не сила
Маска закриває ту жорстокість
І страх, яка вже там хоробрість...
Глобальна катастрофа, деградація
Для когось відкриття, сенсація
Та чи можливо щось змінити?
Спитай себе та й годі скиглити!
Жалітися на цей огидний світ.
Прийди в свідомість, підведись
Розплющи свої сліпі очі, подивись
На те, що маєш, доведи
Що ти - ти гордість, гарний син!
Дочка, яка ще стане кардіохірургом
А не куритиме косяк, валяючись біля бордюру
Поцілуй маму і обніми тата
Дай гарний приклад свому брату
Встань на свої худі ноги і піди до церкви
Доведи всім, що ти живий, а не напівмертвий!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289399
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.10.2011
автор: Анна Пірус