З яру на долину
Вибігло село.
Червону калину
Снігом замело.
Виглядала мати сина із війни,
З далекого краю, гей, із чужини!
Пролягли дороги
Та й на всі боки,
Де трудили ноги
Славні козаки.
Стирали підкови коні вороні,
Козаки вмирали на лихій війні.
А в селі далекім
Матінка не спить.
Навесні лелека
До гнізда летить.
Дівчина виходить вранці до воріт,
Плаче, проклинає цей жорстокий світ.
Вигляда з походу
Долю-козака -
Вже четверту воду
Понесла ріка.
А козацьке серце вже того й не зна,
Що в коханім краї жде його вона.
Над чолом юначим
Степ та ковила.
Їх навік невдячна
Доля розвела.
Солов'ї розкажуть в розпалі весни,
Як чекають вдома козака з війни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289381
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 29.10.2011
автор: Дощ