Годинник глузує: «Тобі уже конче пора!»,
І гуси у косах гелгочуть: «Випещуй же нас!...»
Упреться в коліна з розгону чужа дітвора.
Ламбадно-спокусливо стегна приструнюють час.
Ще листя пожухле далеко-далеко вгорі,
Іще не прив’яв повириваний вчора бур’ян,
Його ще не скоро упорають господарі,
Бо їх не існує, і їхнє обійстя – обман…
Ще можеш дівчиськом пронизливо крикнути: «Ааа!...»,
Самотню колючку загнавши раптово в п’яту.
А хто її витягне – то вже вирішуй сама;
Чи довго чекати на мить рятувальну оту?
Звичайно, пора. Дикі гуси у вирій злетять,
Їх пестити вітер візьметься у далечі тій.
Проси повернутись… Ні, краще вертати не радь!
Тобі до любові – лише один крок в самоті…
2.07.2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288851
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2011
автор: Лариса Омельченко