День ясний дотліває кленами
В попелищах багряних тиш.
Не судилося їм зеленими
Шаленіти від бур та хвищ.
Діаманти спадають росами,
Там, де іній сріблив траву.
Над раменами сивої осені
Павучок натяга тятиву.
Заблищав у дзвінких калюжах
Молоденький, ламкий льодок.
Сонце очі сонливо мружить
І не тягне вже в холодок!
Неозору блакитну далеч
Огортає вуаль юги́.
Десь під лісом ґвалтує галич
І ставок, наче шмат фольги.
Чи ж надовго така ідилія?
Може, завтра впадуть дощі
І повіють вітри задимлені,
І доречними стануть плащі?
Може, завтра... А нині - затишно.
Хоч на серці зітхання сумні.
Мені завтра й болітиме завтрішнє,
А сьогодні... Сьогодні - ще ні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288799
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 26.10.2011
автор: Дощ