Сніжних крижинок туман –
Омана, розсипали очі твої.
Мої – завмерли вночі.
Кричи як хочеш, чи мовчи.
Навчи, як зможеш, чи зречи.
Знеси на крилах чи втопчи
Мої сліди.
Піди і мармурові скелі
На стелі зітри у порох.
Морок закутав рухи.
Мусиш іти на світло,
Літо, можливо, ще прийде.
Де сховалися ранкові квіти?
Віти тримають за повіки.
Ліки ще на діагноз є.
Зможеш. Я втрачу себе.
Тебе вже не малюю.
З жалю я цілую скло.
Знайшло мене чорне вікно.
Гармонію вже не відтворити.
Жити. Хтось солодко брехав,
Що треба жити.
2005р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288421
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.10.2011
автор: Ольга Стрюкова