Зимовий ранок дихає морозом,
Розмірено, повільно, неквапливо,
І час, немов завмер в химерній позі,
А на душі так легко і щасливо.
Спускаються у плавнім хороводі
Дбайливим майстром різьблені сніжинки.
Натанцювавшись вдоволь на свободі,
Собі шукають на землі спочинку.
Несмілий, боязливий сонця промінь
І сам злякався, в темряву попавши,
Та ніч втекла, мов необачний злодій,
По закутках сліди позалишавши.
По небу лізуть вайлуваті хмари,
А вітер пхає їх кудись невдячно,
Ліниво-сірі, наче ті примари,
Свої боки пом'яли необачно.
Вже й сонце сіло на рожевім троні,
Туман прогнавши плазувать в долинах,
Бринить повітря, грають на осонні
Віконні візерунки у перлинах.
Цей день новий приніс нові надії!
Із посмішкою я його зустріну,
Бо він здійснить мої вчорашні мрії
Та подарує радісні хвилини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288302
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2011
автор: Анастасія Лінчук