Рідна мати його - Схоластика -
Породила, ну геть по теорії.
Він потрапив до книги класика,
Отоді й почалась історія...
По Європі бродив неприкаяно,
Рідним дядечком званий Привидом;
Він забрів на одну з окраїн
Під цілком благовидним приводом.
Довго там залишався маревом,
Не одразу всіма й поміченим -
Міражем у пустелі оманливим,
Половинчастим та скаліченим.
Хто пройнявся до нього вірою,
За собою затято кликали
Решту тих, хто завис над прірвою,
Хто вождів величав великими.
Нетерплячим тоді здавалося,
Що досягнуть висот вражаючих.
Та не ближчало, як бажалося,
Зір тепло на вершинах сяючих!
На шляху до мети високої
Іновірцям було несолодко:
Животіли вони в неспокої
Між зорею, серпом та молотом.
Так творилась часів тих зоряних
Величально-пуста поетика.
В душах сірих, під послух зораних,
Буйні сходи дала патетика.
Як дійшла до межі критичної
Одна шоста частина суші,
Враз не стало патетики звичної,
Та не скоро очистились душі.
Дивний Привид не став реальністю,
Хоч людей загубив - небачено!
Але тих, хто до нього - з жалістю,
Знать нічому так і не навчено...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288230
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.10.2011
автор: Дощ