Як німий, не промовив ні слова.
Був холодний неначе із льоха.
А вона навпаки не типова.
Говірлива..., але без підвоха.
Я її невпізнав, бо зневіривсь.
Та то був лише мій прорахунок.
Бачив очі, охочі до зливи.
Серця ніби торкнулися струмом.
Підморгнула, як сонце промінням.
Я нестримав хлопчачого сміху.
Так відчув я наразі провину.
Тим коханню подовжили віку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287993
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2011
автор: Урюпін Анатолій Іванович