Не треба слів. Вони пусті звучанням.
І навіть сліз. Вони тепер вода.
О, як доречне це небес втручання!
Хоч так мені обох із нас шкода...
Шматує вітер спогади, мов листя.
Забутий час за спинами росте.
Невже ми справді просто відбулися,
згубивши щастя в листя золоте?
Що хочеться до зриву закричати,
Руками зачепити небеса!
Якби ж кохання вміло приручатись,
Ми б вірили з тобою в чудеса…
Побачення перевелось раптово
В небесну і прощальну благодать.
А ти ? А я?.. Нам не знайшлося слова,
що зможе нас удруге поєднать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285905
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.10.2011
автор: Марічка9