Мені наснилось - я тебе забув
і уві сні твої побачив сльози.
Але в найбільшім із моїх табу
одразу ж гостро запручався розум.
Він викинув мене зі сновидінь,
як викидає праща каменюку,
і я лежав в непам’яті на дні,
тамуючи в душі неясну муку.
І я згадав - ми зналися колись,
і навіть, я любив тебе, здається.
В руках тримав, та випустив. Не злись -
на світі ще і не таке стається.
Твоє ім'я лоскоче мій язик,
окрайчиком його зубів торкаюсь...
Та не промовлю - до чужого звик.
Таки забув. Не плач. Я винен. Каюсь.
2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285028
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.10.2011
автор: Ярослав Петришин