Моїм очам наснилися твої -
астральні блюдця на обрусі неба,
розлили тугу доокола себе
і душу затопили по краї.
Їх день жене, та вперто кличе ніч -
питати марно - чом, навіщо, доки?
О, як повільно завмирають кроки
давно забутих прощавань і стріч!..
Останню чашу виповнять жалі -
листа в минуле закружляє повінь...
Яким лише, скажи, розвію словом
космічну втому на твоїм чолі?..
1995
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284580
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.10.2011
автор: Ярослав Петришин