Мовчала ти. Лиш очі говорили....
Та краще вже словами - навідліг,
Аніж отак - пручатися щосили
У безсловесно-крижаній імлі.
Я розпізнав неправди суть порочну
І непорочну правду відшукав,
Але - не хочу, вибачте, не хочу
Збирати скло розтрощених дзеркал!
В бескидді слів, обтяжливо-натужних,
Не стачить місця стогону душі.
Розкуйся, правдо, з ланців осоружних,
Щоб ница лжа не мала баришів.
І пам"ять щоб не кидала каміння
З колишнього в теперішній Едем.
В саду надій вже висохло коріння -
Там не зародить ґроно молоде.
Важка розмова поглядів і жестів
І кожен звично хилить на своє.
Охрипла мідь незіграних оркестрів
І серце з серця кров гарячу п"є!
Не треба вже нічого говорити
І погляд теж не варто вже сталить.
Минуле ми не зможем повторити,
Минуле нам однаково болить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283844
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.10.2011
автор: Дощ