З в"язанкою хмизу за плечима
Я плуганив з лісу до села,
А навстріч, з вогнистими очима,
Дівчина лебідкою пливла...
Я в житті ніде й ніколи зроду
Не підносив вроду до небес,
А отут - закляк серед городу
Від доладно скроєних тілес.
Афродіта! Справжня Афродіта,
Тільки наша, рідна, не чужа.
І хотілось плакати й радіти,
Що в краси неміряна межа.
Привіталась з усміхом ласкавим
І кудись у далеч попливла.
Плавні рухи, зваблива постава
Аж до щему душу пройняла.
Довго я услід їй дивувався
І зітхав, і мріяв, і моливсь.
Це ж я певно, юності злякався,
Як на власну зрілість подививсь.
А тоді, втішаючись, подумав,
Що в земному вимірі не варт
Піддавати осуду і глуму
Те, що всіх чекає в акурат!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283718
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 01.10.2011
автор: Дощ