Випалює душу неспокій
І смутком в очах осіда.
Як докір, німий і жорстокий,
Як долі непевна хода.
Даремно, виходить, божився,
Значи́мі слова говорив.
Зустрів. Покохав. Одружився.
А потім... болючий розрив.
Тепер я не кинусь наосліп
На вістря Амурових стріл...
Та раптом - як лагідний постріл,
Твій погляд я в серці зустрів.
І знову караюсь, як грішник
І сумніви мучать мене:
Мабуть, не в погоні за грішми
Кував ланцюги Гіменей.
Хай висохнуть всі океани
І ріки - до самого дна,
Й тоді іще буде зарано
Казати, що ти - лиш одна!
Як блискавка вічністю стане
І тишею вистрелить грім,
Тоді моє серце відтане
І ти запануєш у нім!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283688
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2011
автор: Дощ