Я служив на посаді Коня
При дворі короля Лиховида.
Пер я плуга важкого щодня,
Проте вдосталь, щодня, не обідав.
Та тягнув і на те не зважав,
Думав, так воно, мабуть, і треба!
Перевтомлений ,стиха іржав,
Як боліли розгойдані ребра.
Не для мене парадні ряди
По-конячому випнутих вилиць.
Тільки обраних брали туди
Жеребців та елітних кобилиць!
Інші коні трудились, як я
І в роботі стирали копита,
Куштували не раз нагая -
Челядь царська любила нас бити.
Був Лошак серед нас молодий,
Що за норов не вибивсь в еліту.
Він понуро дворищем бродив -
Снив принадами вільного світу.
Раз наважився той відчайдух -
Збив вориння і зник за парканом.
Марно челядь втрачала свій дух,
Повернувшись з порожнім арканом.
Вчинок той нам наснаги додав -
Збунтувалося плем"я гривасте.
Довго вітер уламки гойдав
Від загону, що мусив упасти.
І я теж з табуном поскакав
Попри стайні, в степи ковилові.
Я від долі тяжкої втікав,
Бо добряче охляв на полові.
І в конячій моїй голові
Щось прокинулось давнє, тарпанне.
Я стелився в шовковій траві,
Мною гнало чуття нездоланне.
Страх покари мене не гнітив,
Серце сіпало зболеним стуком...
За свій страх я сповна заплатив
Перевитим нагайками крупом.
Довго так я світ-за-очі мчав,
Пам"ятаючи зло і сваволю.
День новий я на волі стрічав -
Вперше сам я вершив свою долю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283357
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.09.2011
автор: Дощ