В лісах тінистих визбираю сум
І вистелю дорогу до причастя
І йтиму нею, доки поклик сурм
Не возвістить про вистраждане щастя.
Ще запалю Всеблагому свічу
І стану перед небом на коліна:
Нехай душа зайдеться од плачу -
Вона в сльозах очиститись повинна.
Лишень тоді візьму до рук перо
І плин думок зримую на папері,
Як нице зло поверне на добро
І доброта мої відчинить двері.
Сприйму належно радісне й сумне -
Кохання шал і вічність неминучу...
Життя, як біль, ущухне і мине,
Заповістившись в спогаді пекучім.
Та рветься серце в пошуках начал
І будить пульсом всесвіту глибини -
Крізь товщу літ ще в ньому не прочах
Нетлінний смак печеної хлібини.
Немає істин, вищих понад хліб,
На цім стою, і вірую, і знаю:
Лиш той в житті тривкий лишає слід,
Хто працею свій кусень здобуває!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282941
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.09.2011
автор: Дощ