Приходимо в світ цей не з власних бажань,
А з волі любовної втіхи;
Відтоді супутником наших дерзань
Стають прижиттєві віхи.
Коли торувалась стежина у світ
Від хати, від рідної стріхи,
Ми батьківський в серці несли заповіт
І сльози матусі - як віхи!
Прийдешнє не в змозі ніхто осягти -
Надягши вояцькі доспіхи,
Комусь випадає наш дім стерегти -
У доблесті теж свої віхи.
Непросто орати життя цілину -
Трапляються, певно,й огріхи.
Свою зарубцюєш на серці вину,
Як знак нещасливої віхи.
Колишнім бажанням нема вороття -
Вже вкладено шаблю у піхви.
Впаде на скрижалі сльоза каяття -
Предтеча останньої віхи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282847
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.09.2011
автор: Дощ