Вервечки днів обридлим пелетоном
Пливуть собі у безвість небуття.
Колись і я в тій безвісті потону -
Така вона, трагедія життя!
Життя земне - краплина в океані
Холодної космічної пітьми.
Там без кінця галактики туманні,
А серед них, під теплим сонцем - ми!
Свою стежину в цьому дивосвіті
Повинен кожний обраний пройти
І скласти звіт, і все у тому звіті
Всевишньому, як є, розповісти.
Тягар гріхів і щире покаяння
На шальках вічності гойднуться врізнобіч
І в Судний день усі мої діяння
Постануть перед поглядом сторіч.
І все ж, туди не варто поспішати -
Життя прекрасне тим, що воно є.
Одна лиш думка буде потішати:
У цьому світі - кожному своє!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282642
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.09.2011
автор: Дощ