"я знав про неї все: як вона дихає, скільки слини зранку залишається на її подушці, знав структуру її нігтя, дарував їй подарунки загорнуті у виключно її улюблений колір - зелений, знав якими були її брови, знав навіть колір внутрішньої частини її дивана. ми говорили про все! точніше вона говорила, а я радо приймав і лише час від часу перетинав її розповіді питаннями, котрі змушували її витягти з голови такі подробиці, котрі вона сама думала що забула. мій ранок починався її дзвінком:
- дякую за те, що ти є, - говорила щоранку. і це мені не набридало. це було мило. і я не зважав, що будь-які прояви ніжності тоді, та і зараз, вважалися слабістю. тоді я завжди був сильним, а зараз став іншим, вона змінила мене, я став чуттєвішим, і це мене дивувало. вона завжди говорила, що боїться впливати на чужі біографії, мою ж вона змінила докорінно..
я був пафосно-популярним мачо. моїми друзями були найкрутіша молодь нашог оміста. я міг мати будь-яку курку з категорій пафосна стерва чи лицемірна лярва, бо там були виключно такі, навіть не дівчата, а особини, запрограмовані нищити свій організм і мозок. золота молодь. я все розумів, але мені було наплювати, мені було добре. я так гадав. я мав друзів, дівчат, гроші, свободу,авторитет - все. раптом мені закортіло "стосунків", отже чогось-таки не вистачало, і я обрав дівчину, котра давно мені подобалась, мою однокласницю.вже черз два місяці вона була зі мною, а через півроку вона була"моєю". все складалось надто егоїстично, дико. мене щось не влаштовувало,та я не міг зрозуміти що. я вагався. через 1,5 роки наших взаєминя я остаточно зів'яв. вона приручила мене. вона експерементувала зі мною. навчила маскам, я став лицеміром, таким як і вона. сам я їй не був потрібним, їй потрібним був мій тулуб. я думав використовую її я, а виявилось навпак. вона ще гірша за тих шльондр. ми розбіглись. я зламався. захопився шмаллю, за це мене прокурили з власної баскетбольної команди, я почав пити, вітчим припинив виконувати мої постійні забаганки, я закинув навчання, хоча цей рік мав стати вирішальним, я мав обрати внз, припинив грати, писати - я гнив. мене покинули всі, залишилась лише сестра, котра була мені за матір, коли та заробляла триклятущі гроші, та друг, найближчий з усіх людей, хоча йому я цього ніколи не казав. я пив та спав, спав та пив. сестра бачилаяк я розкладаюсь і намагалась змінити щось, допомогти. ми пішли до кінотеатру, не був там сто років. і саме в цей похмурий осінній день, коли світ так само як і двома місяцями раніше загноблено тремтів, в очікуванні того що ось-ось обірветься, я відчув те, чого так давно не виявлялв в своєму організмі - в мене спітніли руки, заколотіло серце, ноги підкосились, від яскравого сяйва звузились очі і випромінювала його, як я спершу подумав, дівчина, але миттєво прийшло усвідомлення того, що це ідіотизм і я побачив, що це була лампа, котру ввімкнула касир. але я не міг відвести від тієї дівчини очей. ні, це сяяла вона, її усмішка. вона стояла побіля каси з подругами, як я зрозумів, ще одна купувала білети. я не міг відвести погляд, і не приховува цього. сестра помітила, але проігнорувала це, лише прицмокнула, завжди так робила коли невдоволена. і вона помітила, зім'яла мій погляд і опустила додолу очі прикривши їх згустком довгих вій. зашарілась. це так мило, я розплився в усмішці і втік. лагідна тривога трималась у шлунку. я вийшов надвір, намагався почати дихати і впереш за стільки часу набрав кисню з надлишком, щоб вистачило до наступного вздоху, я боявся подихом видихнути її образ. весь світ належав мені. я був розгублений..
наступні дні я літав. і думав. згадував. мріяв..вона заполонила мене, все єство, а точніше її сяючі очі. якими ж вони були?..зелені, прекрасні зелені очі, великі та заповнені щастям.
я дивувався собі.
ще через тиждень я почав опиратись цьому відчуттю. я намагався прогнати щось людське від себе, її від себе. тікав.
і коли був впевненим, шо забувся, а це було місяць по тому, вона знову з'явилась. вона з'являлась раптово, інтригувала.
в нашій школі відбувався щорічний з'їзд учасників гуртків акторської майстерності, вона акторка..цього разу її очі були пустими, випитими. вона не сміялась, я перевіряв. цього дня не відходив від неї, непомітно звісно. дочекався їхнього виступу. о, як вона грала. а хоча, я не знаю як грали інші, бо всі були сірими, а вона навіть сьогодні сяяла. її голос як шоколад, гіркуватий, але такий солодкий. єдиний такий.. опісля їх запросили на частування. я чекав.
друзі зібрались додому, очікували одного мене. що ж.. можливо вона вже і поїхала, - подумав я, і рушив до виходу. але це б була не вона, якби не затрималась порозглядати малюнки, стояла одна. чекала когось. Боже мій. я підійшов і став разом з нею розглядати тупі карлюки малюків, в яких нічого не тямив.
- я відчувала твій погляд. в тебе неймовірні очі, - звернулась до мене.
я опрокинувся.
я дізнався що живе вона неподалік, але вчиться в іншій школі, бо наша не мала поглибленого вивчення мов, а вона мовник. поспішала, тому я встиг запитати лише це, а ще номер телефону. наважився називається.
ми почали спілкуватись. вона виявилась такою цікавою, простою, прозорою. вона не грала, хоча могла. постійно говорила, питала. цікавилась тим, чпро що я сам раніше не думав, наприклад на котрому боці я швидше засинаю чи якого кольору білизну я б найшвидше з неї зняв.
вона була молодшою від мене, на два роки, але мене це не пригнічувало і я не помічав цього.
вона була красивою. мала довге, живе волосся, каштанового кольору, рідко його зів'язувала бо воно не слухалось її, і пахло..ягодами. вона любила ягоди. і уста її були ягідні. вона комплексувала через свою фігуру, хоча вона в неї була неймовірною: високі пружні груди, відносно вузькі стегна та апетитні ніжки. я хотів її, але не говорив цього. хоча вона часто сама зачіпала такі теми, заводила мене і ретельно все обігрувала і ось ми вже говоримо про психоаналіз.
вона любила читати, і деякі прочитані книги передавала мені, щоб ми разом могли їх обговорити.
одного разу я натрапив на її щоденник:
"я сподіваюсь це саме він. о, як я довго чекала. я щиро дивуюсь своєму щастю коли ми разом. я цілуватиму йому скроні, а він цілуватиме мої зап'ястя. завжди. мені зябко від бажання, я не знаю куди від нього втекти. він не чоловік мені, з чоловіком вдома живуть - він для мене весь білий світ. все на ньому з'їхалось, зійшлося.."
і тієї-таки ночі я кохав її і цілував зап'ястя. найпрекрасніші.."
Далі буде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282533
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 24.09.2011
автор: Мері-Діана