Корчували яблуневий сад -
Плакав вітер в листі неживому.
Час минув і вже його назад
Не віджити в шелесті німому.
Застогнала яблуня стара,
Затріщало сплетене коріння.
Кажуть, стійма дерево вмира...
Що є смерть? Всього лишень прозріння!
Їй наснився пелюстковий сум
За бджолиним медотворним гулом.
Всю свою розтерзану красу
Яблуня приречена відчула.
І пручалась, доки стало сил,
І спливала яблуневим соком.
Напилась ранкової роси
І померла з помислом високим...
Та за мить, як їй скінчився вік,
Вже була та яблуня щаслива,
Бо гойднувсь отам, неподалік,
Пагінець, бентежно-пустотливий...
Видзвін пилки й тракторних рулад
Вітер дужо вибалком відносив.
Корчували яблуневий сад,
Що давно своє відплодоносив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282210
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.09.2011
автор: Дощ