Умліва в пере́ситі спекотнім
Розпашіла колоскова даль,
І на серце скапує самотнє
Невловимо-лоскітна печаль.
Я сприймаю логікою зору
Хаос хмар в гармонії дощу,
Як в буденну пообідню пору
Логіку гарячого борщу.
Ще з колиски в пам"яті засіло,
Та й зове і манить звідтіля
Рідна призьба, хата біла-біла...
І донині погляд звеселя
Бездоганна вивершеність глека,
Тин у мальвах, споришевий двір,
І старий - костенківський - лелека,
Що бентежно молиться до зір.
Тут у всьому є присутність Бога:
Це й краса довершена трави,
І мурашок досконалість строга,
І вогниста вигнутість брови...
День пірна в чарівну прірву ночі,
Гусне тиша, гомін засина.
Тільки річка хвилею хлюпоче,
Наче хоче вихлюпать до дна.
Дух добра витає понад світом,
Юний птах нагулює крило.
Ще в душі квітує тепле літо,
А думки на осінь повело.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281812
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.09.2011
автор: Дощ