Ходики хвайної хвойди стигнуть над прірвою яру.
Вся будівельна бригада жде на умовний сигнал:
Мить – зарегочуться крани, рушать, не знаючи броду,
Стихнуть історії чвари, й піде земля на потал.
Ходики хтиво хихочуть, ходики хочуть хазяйку –
Ту, що в історії вкрала ласий шматок над Дніпром.
Зір діаманти лоскочуть…Та вже скоріше сигнальте!
Та вже отримуйте нагло триповерхове добро!
Ждуть зарплатні кранівниці й інші нужденні колєги…
Крадуться кості козацькі – з яру, до сонця, наверх…
Ходики, що в молодиці, глипнули у небезпеку…
Мить – і до пагорба хвацько мстивий бульдозер попер…
15.04.2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281133
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2011
автор: Лариса Омельченко