Гарбузи чекають на невдах,
Гарбузів тих нині – незліченно!
Втомлені, вляглися у дворах…
Їх у хати котять наречені:
Штурхають розпечені боки,
Думають роздати їх побільше…
Де ж ви, шанувальників валки?..
Вітер насміхається і свище –
Він-бо знає, хто пришле сватів:
Парубок, що без роботи виє…
Фермера не буде й поготів -
В фермера є жінка… при надії!
…Може, в місто з’їздить, пошукать?
Там же їх – ого! – на кожнім кроці…
Гарбузи глузливо гелготять:
«Ой, не підеш заміж в цьому році!»
Однокласник виїхав у Рим
(Нині й чоловік – за покоївку!).
Інший – від горілки, молодим…
Гарбузи залежаться у дівки!
- Що ж робити, мамо? Може, нам
На наступний рік поменше сіять?
Чи згодуєм потім кабанам,
Та й зітрем на тертушку… надію?..
- Будуть і без того кабани!
Гарбузи назад викочуй з хати.
Бо сватів же - Боже борони! -
Пугалом пикатим налякати!
Будеш в парі, як і я жила:
Будеш дбати, смажити й варити.
…Клятий, виглядає з-під стола –
Хоче в мандри світом покотити!
Ти його у мандри відпусти,
Та вручи комусь по Інтернету:
Дай йому зернятком прорости,
Хай потішить десь Наталю й Свєту –
«Професіоналок», що в чужбу
Вербувались «посуд витирати»…
Кинь ту «гарбузяну» ворожбу:
Знайдуться й без Гансів парубчата!
Ти мені онуків народи:
Щоб мої були – у шкірі й слові…
Геть від нас, перестарки-плоди!
Вішай, доню, на вхідні підкову!
8.08.2010.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280973
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.09.2011
автор: Лариса Омельченко