ОСТАННЄ

І  не  впізнаєш  –  
так  усе  змінилось.
Ще  ряст  притоптаний  
хранить  її  сліди.
В  мій  світ  загублений  –
чи  мріялось?  чи  снилось?
Любов  приходила,  
але  
не  назавжди.

Вона  була,  
як  думка,  легконога.
Прозорі  шати  
обіймали  тОнкий  стан.
Тут  вона  йшла,  
бо  вкрилася  дорога
густими  квітами,  
і  поклонивсь  паркан.

А  тут  вона  
спинялась  на  хвилину,
бо  шовк  тонкИй  
вчепився  за  тернину.
Вітрець  дмухнув  
на  сонний  кущ  жасмину,
гойднув  і  розбудив,  
як  кіт  дитину.

На  землю  кинула  Любов  
косинку  білу
й  вологою  росою  
спраглу  землю  вмила.
Затим,  пустуючи,  
гойдалася  в  житах,
що  й  до  тепер  ще  
сива  хвиля  
б`ється  в  шлях…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279618
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2011
автор: Валя Савелюк