Південне сонечко сміється,
Купає промені у морі…
А в неї дрібно серце б’ється,
Неначе зовсім-зовсім кволе
Тріпоче в пісні соловей,
Крутий ухил, стежина…
Мов з неба голос раптом цей:
- Ну що ж ти натворила?
«Як він добрався аж сюди?
Дізнавсь, чи ненароком?
А від кохання – лиш сліди…
Цей флірт виходить боком!
Розпочиналось наяву:
Квітучий липень, річка,
І я розмашисто пливу,
В косі - яскрава стрічка.
А бистрина несе, вирує
Назустріч круговерті.
Мене ніхто вже не врятує», –
Бринять слова відверті.
І раптом поряд з нею - він,
Бере за руку сміло…
Немов церковний передзвін
Пронизує все тіло…
Так познайомились вони,
Недовго й дівувала…
Дорослі в неї вже сини,
Кохання теж пізнала.
Носив її він на руках,
І не давав пилині впасти.
Удвох пройшли життєвий шлях,
Удвох тримали щастя.
Якось вона занемогла.
Можливо, і не гляне?
Тож, ні! – І серце, і тепло
Він дарував коханій.
Але недуг бере своє,
І лікарі безсилі:
-Єдиний вихід в тебе є –
Курорт і морські хвилі.
Морський прибій об скелі б’є,
На пляж – стежина стрімко,
І там – «прихильники» вже є…
То й закрутило жінку!
А десь, далеко, в рідній стороні,
Де пахнуть медом липові алеї,
Живе тривога в залишеній сім’ї:
Давно чекають вісточку від неї.
Журливо верби хиляться над Пслом,
Кує зозуля в ніч несамовито,
Сонливий вітер бавиться крилом
І слуха стогін пташки сумовито.
Де сонце,море, золотий пісок –
Шумлять бокали, музика і танці…
Забуто все! Та, раптом – що? Дзвінок?
Хто може потривожити їх вранці?
В ту мить і гадки злидарка не мала,
Що за дверима – він. А той з порогу:
- Летів до тебе… Приємно?.. Не чекала?..
Та й остовпів, немов наткнувсь на роги…
Пройшли роки – вони живуть чужими,
В одній кімнаті, але серця пусті.
Не знають діти, яка гора між ними,
Бо він не зміг синам розповісти.
Можливо, час колись їх і примире –
В обпалених серцях обпалені сліди.
Але навік залишиться зневіра,
І слід кохання зникне назавжди.
Шалений Псел від себе знов тікає,
Змиває прах, не визнає нужди.
А в їх серцях ще боротьба триває…
Тож,бережіть кохання від біди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278244
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.09.2011
автор: Дмитро Юнак