Не вірю! Бреше, грається, сміється,
Але душа до нього знову рветься
І плаче, скована у кайдани тілесні!
Не вірю! Знаю, радуюсь, люблю.
І жду, згубивши гідність-честь свою
Та згадую давно минулі весни.
Не чую, не зову, не прошу!
Він мій найкращий, рідний і хороший,
Але для нього я занадто не така!
Люблю! І цього вистачає! Досить!
Хай він не любить і життя не просить,
Проте це добре, що нас доленька звела!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276268
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2011
автор: Алеха