Немов дівчинонька в хустині,
Стоїть берізонька в долині,
У чистім полі край дороги,
Хмаринці журиться, небога.
“Навіщо тут оця долина?
Стою одна, як сиротина
І, хто не їде, той скубне,
Чи й скривдить інколи мене.
А вітер! Він мене лякає –
Нові сережки вимагає.
Хвалько, чванливий неборака,
А ще й надмірний забіяка!
Спочатку стан мій обіймає,
Крізь листя ніжно зазирає,
І перевірить все, мов наречений,
Зірветься, скаче, як шалений.
Згинає віти, рве, ламає,
До мене й жалю він не має.
Зриває листя, щоб летіло,
Його цікавить біле тіло,
Мов ласий дід до юної лебідки.
Від цього ширяться про мене плітки”.
Стурбовано берізонька зітхнула,
Та раптом з неба відповідь почула:
“Дурненька ти, – луна хмаринки крик, –
Хіба то дід старенький? Чоловік!
З таким дідусем до зірок літати”.
Якого парубка хотіли б ви, дівчата?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276113
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2011
автор: Дмитро Юнак