Як важко коли тебе розриває на шматки від почуттів... Від кохання чи самотності... Ти сама, а він десь так далеко. От би обійняти, притулитись і невідпускати. Ніколи... Так злитись воєдино і йти разом. Долати ті перешкоди що зараз здаються великими каменями на стежці життя. Як мені тебе не вистачає... Взяти б за руку і тримати... Так просто і невимушено... Цілувати і говорити... Найбільше чого мені хочеться то розмов. В ліжку... В темряві... Лише удвох... Про життя, про світ, про нас і ні про що. Як назвати те почуття що виривається з грудей і хочеться кричати? Та зціплюю зуби і мовчу. Мовчу, бо не знаю що буде завтра. Невизначенність... Невпевненість... Непередбачуваність... А може то просто звичка? Може я все собі придумала, щоб не було нудно жити? Скажи мені хоч слово. Дай хоч малесеньку надію... Знесилена життям... Хочу літати... Подаруй мені крила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275481
Рубрика: Нарис
дата надходження 16.08.2011
автор: seule_fille