Не хочу я ні бачити ні чути,
І чесно кажучи, хотів би все забути,
Почати все з початку, з чистого листа,
Ви всі говорите : “Ти лиш один із ста”
Таких як я багато, я Потвора,
Тікаю я від вас усіх, за штори,
Я прикриваюся і тихо плачу,
Тому що я життя даремно трачу.
Я марнотратник, як і ви усі,
Ще здавна, навіть на Русі,
Заради похоті і слави
Вбивали і четвертували.
Хоча у нас не ті часи,
Не ті закони і порядки,
Ми права голосу майстри,
Прокинулись , так ну ж бо до зарядки.
Та скільки можна слухати когось?
Того, хто нас і за людину не вважає,
Хай самий більший льодовик розтає,
І краще щоб все морем залилось.
А хіба право вибору у нас ще є ?
Ви мрієте усі про Утопію
Та ми вбиваєм землю , все гниє,
Нам всім давно пора зробить лоботомію …
Для чого ми турбуємо її ?
Для чого ми висмоктуємо соки ?
Ми можем їздить на олії,
Так ні, не вистачає нам мороки.
Нам треба наробить дірок,
Озонові пухлини неба,
Вже скоро не побачимо зірок,
Тому що вам нажитись треба …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275365
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2011
автор: Віктор Непомнящий