Коли я йшла, щоб вже не повернутись,
Цвіли сади, о, як цвіли сади!
Від їх п'янкої, ніжної отрути
Тремтіло серце, боячись біди.
Ішла і погляд твій палив у спину
І, як ножем, так ранили слова...
Але ж скажи, хіба я в тому винна,
Що час любов на клапті розрива?
Все важче йти ставало з кожним кроком,
Я не така вже й сильна, як здалось...
Ти ж завжди рвався в неба синь високу,
А мені ближче золото колось.
Так мало бути, це, напевно, доля:
Любов розбилась об буденність днів.
Чому ж, скажи, душа кричить від болю
І не знайти ніяк потрібних слів?
Та і втішати, мабуть, було б марно,
Усі слова, як краплі гіркоти...
Чому ж, чому сади цвіли так гарно,
Коли я йшла, назавжди щоб піти?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274660
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2011
автор: Просто Тетяночка