Не той самотній, хто один в пустелі,
Чи по морях без весел сам пливе,
Хто мусить говорити тільки в стелю,
Чи з вуст печать мовчання не зірве.
А той, хто серця голосу не чує,
У кого мов душа глухо-німа,
Чиє нутро пекельний сум лінчує
І радості ні з чого вже нема,
Хто назавжди утратив віру в диво,
Якому звуків Всесвіту не чуть,
Якого обминають щастя зливи,
А замість мрій - суцільна каламуть.
Самі собі стаємо часто катом,
Любові забуваючи слова...
Не варто є самотності плекати
В душі, яка хоч трішки ще жива!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274182
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.08.2011
автор: валькірія