Колишній жаль спахне ще вряди-годи,
Як спротив догораючої свічки.
Листки повільно падають на воду,
І їх відносить течією річка.
Невже це так навіки однозначно:
Від пишного цвітіння і до тліну?
Тебе ніколи більше не побачу.
Тебе ніколи більше не зустріну.
І, мов крило між хвиль, майне прозоро
Колишня світла усмішка твоя.
У небо дивляться з дна річки вічні зорі –
Над зорями невладна течія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2011
автор: Валя Савелюк