Прощай красне літечко,
Золоті деньочки,
Золотеє житечко,
Хлібні колосочки.
Швидкоплинно пролетіло,
Мов би й не бувало.
Нище сонечко вже сіло.
Знов похолодало.
А так хочеться тепла,
Ніжності і ласки.
Та пора твоя мала –
Скінчилась, як казка.
Все колись кінчається
В світі, як і ти, -
Осінь повертається
На свої круги.
Осінь на порозі,
Владная цариця,
А ти, літо, в змозі
Мені лиш присниться.
Здраствуй золотая,
Осене, царице,
Ти, немов би, тая
Золота жар-птиця,
Спалила мости
За красним літом,
Махнула хвостом,
Овладіла світом.
Вже зачервонила
У лузі калину,
Мов рум'янцем вкрила
Молоду дівчину.
Отакеє і життя:
Зустрічі – прощання,
І на вічнеє буття,
Надій сподівання.
Щось ми любим,
А щось ні,
Тому й губим
Навесні.
Губимо спасіння
Вічного Творця
І благословіння
Святого Отця.
І ходимо не по волі
Бога Отця,
Здоров'ям кволі
До самого кінця.
Марно тратимо літа
У пошуках щастя,
Тиняємось по світах,
Хворі і нещасні.
Загублену стежку в рай
Шукать почни зранку,
Шукай її і не гай,
Допоки світанки
Шукай, навіть, коли просідь
Серебрить волосся,
І тоді, коли, вже осінь,
Збирає колосся.
Вперто шукай, аж до ночі,
Істину єдину,
Шукай, якщо не хочеш,
У муках загинуть.
05.09.2003
Любов Павлюченко
Кіровоград
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273703
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.08.2011
автор: Лобов