Я зрила серед ночі зорепад.
Падали зорі, ну, неначе град,
Чи може дощ,
А може і незвіданеє щось.
Спить місто. Непробудно спить.
А в небесах така краса…
Господь з небес з любов'ю зрить,
Показує Свої нам чудеса.
Аж серце завмирає від чудес,
А дух – від радості співа:
Воістину Ісус воскрес!
Бо й досі створює дива.
Так хочеться здійняти в гору руки,
Злетіти птахом в вись висот,
Струсити з себе, наче пір'я, муки,
І линути у край красот.
У край, де сліз нема й печалі,
Де люблять всіх і все;
Хутчіш, хутчіш, в незвіданії далі,
У ту красу Любов лиш донесе.
Любов всьому дарує крила,
Любов підносить в синю даль,
А без Любові, ми безкрилі,
Падаєм, б'ємся, мов кришталь.
Лише Любов нас окриляє,
Силу дає літать,
Бо незбагненну силу має:
Бажаючим – усе готова дать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273527
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2011
автор: Лобов