Прилетіли вже жнива –
Осінь на порозі.
Дозріли й мої слова
У віршах і в прозі.
Час прийшов порахувати
І добро, і зло.
Час прийшов борги віддати
Всім, кому «везло».
Хто за правилами жив:
Рішка чи орел.
Хто з нечистими дружив:
Коза чи козел.
Одна коса полем ходить.
А де ж ви, женці?
Чи ж на паперті щось родить?
Скрізь одні ченці.
Жито родить в чистім полі
Під склепінням неба.
Щоб квітучі були долі,
Покаятись треба.
Перед Господом Святим,
Давно уже треба,
Перед Господом отим,
Чий престол на небі.
Не в колючі густі терни,
А в зорану ниву,
Засівайте Божі зерна
І будете з жнивом.
І не сплю Я і не дремлю.
Усе бачу й плачу,
Бо на усю оцю землю
Кінець скорий бачу.
Вже вашого вереску Я не хочу чути.
Все, що в світі вже було, знову має бути.
Бо тоді б Я був не Я,
Не була б тоді й Моя і Святая Біблія.
Вірності й любові скрізь нестача,
Ні смиренності, ані покори,
Бо зрадлива й горда світу вдача,
Лиш безладдя й суєти повсюди є гори.
То ж покайтесь, поки ще не пізно,
Бо судити Я вас буду дуже грізно.
12.09.2001
Любов Павлюченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273150
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2011
автор: Лобов