По доріжках,що ти йдеш, давно осів туман,
У сурми ангели мовчать, бо знають твій обман.
Там оселився дикий звір – то дзеркало твоє,
Він виє вдень, кусає ніч, з ним серденько моє.
Він кігті в тіло запустив, тримає грудь зубами,
І соки ніжності схопив - то спрага до забави,
В волосся терен заплітав, стогнала я від болю,
А душу в клітку вмить загнав – не треба їй на волю.
І ключ від щастя загубив, не стали ми шукати,
У серця рани поробив – рваними кликами,
Ржавіє квітка, що цвіла, а в ній жила надія,
І щастя пташка без крила –загинула і мрія.
Не вий ти більше в тишину, бо місяць вже не з нами,
Пусти ти з пазурів зорю, хай світить за горами,
З тобою в темряві живу, ловлю я біль руками,
І все ж без тебе пропаду – повінчані ночами!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272828
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2011
автор: Galkka