Заходжу в дім з одним крилом
Зтискаю вишню соковиту...
Тут пахне хлібом і зерном,
Кидаю день у піч відкриту...
Хтось рукава мого торкнувся,
-Хто тут? Невже я не одна?
У темряву світітв дивлюся,
Регоче із небес луна!
-Хто тут? і Хто мене торкався?
І враз так моторошно стало!
Цей хтось крізь темряву вдивлявся
На полумя,що догорало....
Крило моє в вогні згорало,
А сік вуста мої поїв...
Мені повітря бракувало,
І попіл в небеса злетів.
..
Вогонь танцює вічний танець....
ТО засміється- то , заплаче....
Він друг мені...Бува...коханець...
А інколи мене не бачить.
Сиджу на лаві.Хліб печеться.
Чекаю сонця і роси.
А полумя до неба вється,
Вюном з пшеничної коси.
-Ти сядь, і посиди зі мною,
До тебе я уже звикаю...
Можливо стала вже тобою,
Хоч хто ти- до тепер не знаю!!!
А може...знаю....без різниці!
І хоч крило моє згоріло-
Відкрию заново зіниці,
Крила нема.Та є - Вітрила!
Вогонь горить, і хліб печеться...
Вуста налиті соком вишні.
Хай дощ, хай буревій почнеться,
І зникнуть спогади колишн!
А ранок в росах! Сяє сонце!
Сідай.Чекає вже сніданок!
Відкрий в своїй душі віконце,
Вже зачекався рідний ґанок.
Смачний хлібець- і свіже небо!
Як хочеться летіти!!!!!!!!
Тепер вже крил мені не треба!
Лиш треба- Захотіти!!!!!!!!!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271967
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.07.2011
автор: Sukhovilova