Я Любов не поет
І не поетеса,
Але я і не бездара,
Я і не неклеса.
Хоч в моїх віршах не має
Ні ямба ні рими,
Святу Правду я звіщаю
Без всякого гриму.
Хоч мене не признає світ,
Як віками не пізнає Бога.
Споконвіку і спочатку літ
Кожному назначена дорога.
По якій людина має йти,
Іти і всім світити.
Заповідну стежину знайти,
Одну єдину на усі світи.
Мої вірші мають лице,
А не горду морду.
Хочу вам сказать ось це:
Май смирну вдачу,
А не натуру горду.
Гордість, наче той кулак,
Скидає з помосту,
А смиренність – Божий знак,
Зводить із погосту.
Ось тоді і зрозумієш:
Що є праведність, що гріх.
І тоді порозумнієш.
Це стосується усіх.
21.11.2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271649
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.07.2011
автор: Лобов