В Твої руки, мій Боже, кладу свою долю.
В Твої руки, мій Боже, вкладаю і душу.
Бо лиш Ти подарив мені вольную волю,
І повір, вже вовіки Тебе не залишу.
Ти змив з мене прокляття, увесь брудний гріх,
Всі хвороби, закляття, ввесь жах.
Замість сліз, замість горя, нехай буде сміх,
А всю нечисть на світі настигне хай крах.
Нехай квітне весна в кожнім зраненім серці,
Сонце в небі сія, зеленіє трава.
В заповітний той рай відкрий, Господи, дверці,
І Сіону віддай на той рай всі права.
Поверни на круги своя вся і усіх,
Щоб було, як було все спочатку.
Увесь гріх нехай щезне отак, як і сніг,
Хай про нього нащадкам не буде і згадки.
Лиш Тобі, Святий Боже, ввіряю я душу.
Пред Тобою з любов’ю в молитві стою.
Обіцяю, Завіт, що між нас, не порушу,
Тож прийми жертву уст від Любові. Молю.
І збери Свою Церкву - прощену, спасенну,
Сильну, віддану, вірну Жону.
Нехай сповниться Слово, Тобою речене:
„Я тебе лиш на хвильку покинув одну.
З милосердям великим тебе позбираю.
Вже вовік не сховаю обличчя Свого.
Всі гріхи Я тобі із Любов’ю прощаю,
Що відвіку сказав, не зміню вже того!”
Уся сутність моя прославля Тебе, Боже.
Будь прославлений з краю у край.
Хто, крім Тебе, отак ще любити нас може?
Збережи і прости і мене, і цей край.
17.03.2006
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271483
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.07.2011
автор: Лобов