Краплі дощу стікають по склі,
Вони розмовляють, вони не німі,
Я вимкнула світло, сиджу у пітьмі,
І дивлюсь на дальні старі ліхтарі.
Я свічку воскову візьму й запалю,
На долю щасливу її замолю,
У склі відіб’ється її вся краса,
Я плачу від болю, на віях роса.
Так хочеться ласки, любові й тепла,
Себе обніму, та не ті відчуття,
Я хочу щоб шепіт на вухо лунав,
Щоб тіла тепло ти в ніч ту віддав.
Щоб чула я подих і твій аромат,
Щоб смак твій відчути на своїх губах,
Щоб серце я чула, а руки тремтіли,
Щоб кожна клітинка від тебе німіла.
Романтики хочу і квітку в дарунок,
І кожного ранку смачний поцілунок,
Обійми щоб гріли і твоя любов,
І пристрасть щоб була знову і знов.
Тремтіння душі, політ у екстазі,
Щоб гаряче було, а поки, на разі,
Хоч пальчиком ніжно по губкам пройтись,
Від щастя такого пірнути у вись.
Та поки нема тебе, жме пустота,
Дощик шепоче, щоб в мене біда,
Краплі жаліють всю душу мою,
Бо бачать, що знову від горя тону!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271472
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2011
автор: Galkka