Я йшла спокійно своєю дорогою,
Аж раптом спинилась.. ну щось тут не так:
Лежав там поранений кінь із тривогою,
Прийшла я до нього, аж біль на устах.
Очі наповнені страхом, жахіттям,
Кров так текла із боків,
Закиданий весь він старим лахміттям,
Не мало він мав ворогів.
Вже очі скляні, затерта вся грива,
Підкови розбиті ущент,
Болотом замазано тіло красиве,
До сліз пробиває момент.
А люди кричать – добий, не тримай,
Так страшно звучать їх слова,
Як станеться так, нехай сам летить в рай,
Та вам я його не віддам.
В долонях я воду з ріки принесу,
І всього тебе я омию,
Попий ти красунчик, я дам ще вівсу,
Ти краще тримай вже надію.
Я тихо казала ласкаві слова,
Я знаю, що ти мене чув,
Зітру усю біль, що дало життя,
Щоб ти про нещастя забув.
І сталося диво, на ноги ти встав,
Все тіло твоє зажило,
Так ти мій красунчик, могутній Пегас,
Випробування моє було.
Ти крила свої розпустив так ігриво,
Бажання одне мені дав,
А я так до тебе наївно просилась
Мене ти з собою забрав.
Летіли на крилах, все вище за хмари
За гриву тебе я держу!
Сузір’ям у небі мене ти побачиш,
Закоханих я бережу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2011
автор: Galkka