Іду я стежинкою свого життя,
Сховаюся вся у тумані,
Не чути людей, немає буття,
Існую неначе в омані.
Так тихо й спокійно, завмерло усе,
Неначе ніколи й не було,
Сідаю край неба, а землю трясе,
І доля про мене забула.
Чому так самотньо, коли є сім’я,
Неначе один серед поля,
Не можу знайти себе, любий, де я?
Вмираю я тихо від болю.
Невже можна плакать, коли на устах
Усмішка ясно сіяє,
Невже можна в’януть, коли у садах
П’янко так вишня буяє.
Чи можна лишити у серці минуле,
Коли є ти уже поруч?
Чи можна кохати все те, що забулось,
А хочеться йди десь ліворуч.
Чи можна купити кохання на ніч,
Пропасти у пристрасті твоїй,
Натішити душу і тіло налить
При тому не вразити Бога?
Сиджу в самоті, люблю тиху ніч,
Там можна побути собою,
Пробачте за муки, ви рідні мої,
Вернусь до вас я з душою!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271256
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2011
автор: Galkka