Бентежною  іллюзією  ночі,  
  Поринув  світ  в  зимові  сни  казкові,  
  Забув  про  осені  сумно-жовтаві  очі,  
  І  про  її  дощів  нудні  розмови...  
  Омріяною  драмою  снігів  цих...  
  Новелою  безжурних  сподівань  
  І  не  було  вже  ні  хвилини  в  них...  
  Холодними  годинами  прощань..  
  І  знову  вітру  голос  грізночоло..  
  І  знову  казка,як  коту  під  хвіст..  
  І  знову  соло...знову  дивне  соло...  
  І  мати  б  сили  збудувати  міст..  
  Самотній  місяць...зірка..і  бажання  
Таке  земне,йому...не  до  вподоби..  
  В  своїх  руках  тримаєш  їх  кохання...  
  А  маєш  в  серці  трішки  згуби-злоби..  
  А  сніг  іде...неначе  навіжений..  
  І  очі  запорошує  вітрами..  
  Я  зрозуміла-що  не  прима  сцени..  
  А  усього  лиш  героїня  драми..  
  Антракт  душі..і  тихий  шепіт  залу..  
  "Чим  все  закінчиться?""Убивство?Божевілля?"  
  Я  тут  стою..з  відкритим  серцем...  мало???  
  Ми  живемо...комусь  лише  дозвілля...  
  Сніжинки  падають...уже  на  другу  ночі  
  Ремарки  автора...гортаю  до  кінця  
  Немає  сил.замкнуть  до  ранку  очі...  
  У  зеркалі  не  бачити  лиця..  
  Бентежні  сумніви...та  йдіть  ви  всі  до  біса...  
  Не  впаду  на  коліна..хоч  і  бісер..  
  Моя  вистава  знову  зупинилась...  
Давайте  занавіс....нарешті  я  втомилась...́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270187
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.07.2011
автор: Ростислава