Цвітіння сон і дійсність листопаду,
Наївних мрій світіння золоте.
Не дорікай і не картай за зраду,
Бо слово «зрада» тут не зовсім те.
Богині умирають, наче квіти –
Закрутить вітер білу круговерть!
Богині умирають, наче діти –
І поняття не маючи про смерть.
Ти сам писав важкі свої закони
І почитав зазубрені ази.
Хрестився на чужі в кутках ікони
І нехтував пречисті образИ.
Богині умирають, наче квіти –
Спаде в траву прозора круговерть…
Богині умирають, наче діти, --
І поняття не маючи про смерть.
За віщо ж хочеш дорікати саду?
За сон цвітіння й дійсність листопаду?
За те, що пурхають метелики-листки?
Зникаючи в світінні золотому,
Богині не вмирають по земному –
Вони возносяться, як діти і квітки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268979
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.07.2011
автор: Валя Савелюк