БОГИНІ

Цвітіння  сон  і  дійсність  листопаду,
Наївних  мрій  світіння  золоте.
Не  дорікай  і  не  картай  за  зраду,
Бо  слово  «зрада»  тут  не  зовсім  те.

Богині  умирають,  наче  квіти  –
Закрутить  вітер  білу  круговерть!
Богині  умирають,  наче  діти  –
І  поняття  не  маючи  про  смерть.

Ти  сам  писав  важкі  свої  закони
І  почитав  зазубрені  ази.
Хрестився  на  чужі  в  кутках  ікони
І  нехтував  пречисті  образИ.

Богині  умирають,  наче  квіти  –
Спаде  в  траву  прозора  круговерть…
Богині  умирають,  наче  діти,  --
І  поняття  не  маючи  про  смерть.

За  віщо  ж  хочеш  дорікати  саду?
За  сон  цвітіння  й  дійсність  листопаду?
За  те,  що  пурхають  метелики-листки?
Зникаючи  в  світінні  золотому,
Богині  не  вмирають  по  земному  –
Вони  возносяться,  як  діти  і  квітки.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268979
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.07.2011
автор: Валя Савелюк