Я вію довкруж тебе метеликом.
Не торкайся моїх крил пальцями,
Бо прилипне до них пилок розмаїтий,
І тоді я не зможу більше летіти.
Я пу́рхаю довкруж тебе метеликом.
Вію задумою лугового суцвіту.
Ти – найкраща з квіток,
Яку
За годину до-овгого мого життя
Довелося зустріти.
Ти – найкрасивіша із квіток
Мого земного і на́днебесного світу.
Я невагомо торкаюся
Однієї з твоїх золотих пелюсток –
Дай у щасті довіку спочити.
Ти – символ віри
У нескінченне життя і вічнії літа,
Як молитва – повна і зріла.
Не руш, для чого тобі мої крила?
Без них я не зможу більше летіти.
Найкраща моя медова пастка – ти!
Де мої крила?
Звідки у витонченій твоїй досконалости́
Така долюдська жорстокість і сила?
Достоту.
Без крил я не можу більше летіти.
Господи!
Легковірність мою прости.
Научи необачну Твою істоту
Від цієї привабливої злостивости
Бодай на крок
тепер уже
відповзти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267801
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.06.2011
автор: Валя Савелюк