Лише вогні не гаснуть опівнічні,
самотній сад замовк під пахощ лип,
Здавалося, що мить триває вічно,
І темряви прозорий натяк зник.
У мальвах заквітчалась наша доля
В тремтінні об’єднались два життя
Я певна, це зовсІм не мимоволі,
що небо прагне знову вороття.
І я прийду, мов росяне намисто
прийду, немов до місяця зоря...
Надія заіскриться промениста
В твоїх руках щаслива стану я.
Кохання перепілкою злітає
І просить долю тихо: «Відпусти»
Без тебе і мене, повір, немає,
я знову жду із трепетом листи
і зустрічей під стогін верболозу,
для тебе дику відстань перетну...
Забудь про заздрість і чужі прогнози
Та принеси мені в вустах весну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266981
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2011
автор: Halyna*