В часи юнацтва про Творця не забувай
Аж поки дням життя настане край
І ти промовиш о як неприємні
Мені ці дні що йдуть у темінь
Допоки сонце споночіє
Погасне світло всій надії
І хмари вернуть за дощем
А сторожів охопить щем
Припинять працю млинарі
Їх стане мало в цій порі
А ті що в вікна визирають
Померкнуть вечору навзаєм
Подвійні двері в міста гук
Нараз закриються без рук
Замінить мертва тишина
Роботу гуркоту млина
І птахи голос перестане
Зі сну будити спозарана
Затихнуть дочки всі співучі
Бо лячно стане їм на кручі
І жахи їм в дорозі будуть
До місця спочиву і суду
Вагу кобилки цвіт мигдалю
Внесуть літа у дім печалі
І голосільники підуть
На шлях далекий близьку путь
Шнур срібний порвано в старім
Душа іде в модерний дім
А посуд круглий золотий
Розтрощить навпіл кирпи кий
Пожовкне зелень на землі
І трісне глек при джерелі
В криницю руне круг буття
На знак довершення життя
У порох порох обернеться
Лиш суть зостанеться від серця
Ось марнота вся без окрас
Сказав Еклезіаст
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266960
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.06.2011
автор: Рідний