Все якось зразу втратило свій сенс.
Усе знецінилось. Скрізь згарище, пустеля.
Упав і днів й життя самого ценз.
Душа моя – закам’яніла скеля.
Сад запустілий і порожній дім
Її уже не гріють, а тривожать.
Живуть самі лиш спогади у нім
І на минуле – що було – ворожать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266057
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2011
автор: Luka