Біля ставкової загати
Серед покошених отав
Цвіли в очах твоїх агати
І їх промінчик лоскотав.
Довкіл все повнилось тобою,
І луки пахли, як вуста.
Ти пригорнулась під вербою -
І смілим я, і ніжним став.
І щось нас вразило -
незнане,
Таке велике, неземне...
Ще я не смів сказать: "Кохана!"
І ти не звала так мене.
Але в твоїх тужавих персах
Уже тіснилися громи...
В коханні не були ми перші,
Але любили вперше ми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264591
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2011
автор: Вячеслав Романовський